Що можна сказати про людину, яка свято вірить у те, що єдиний живий ґеній на землі – це Bjork? Що можна сказати про людину, яка народилася десь далеко у Воронежі на другий день після початку нового десятиліття? Що сказати про людину, на яку впливали більше сучасники, аніж класики? Що можна сказати про людину, яка вважає найкращим письменником України Ольгу Кобилянську?

Чи що можна сказати про людину, яка живе мріями і завжди забуває про дійсність? Що можна сказати про людину, яку кидає від одних крайнощів до інших? Що можна сказати про людину, яка ніколи не спиняється на дорозі, а завжди рухається далі неправильним шляхом? Що можна сказати про людину, яка написала роман та десяток оповідань… трохи менше лірики? Що можна сказати про людину, яка щиро вірить у перемогу змісту над формою? Що можна сказати про людину, яка хоче поїхати до Норвегії? Що можна сказати про людину, яка пише тексти пісень для молодого київського гурту ‘The Opened Two’? Що можна сказати про цю істеричну людину, що творить тільки у стані найвищої меланхолії? Нічого.

Колись мене запитали: що буде після постмодернізму? Тоді я не знайшов відповіді. На це питання зараз я б відповів без вагань: після модернізму буде Юрко Коретнюк. Його тексти можуть здаватися кострубатими і дитячими, і це недалеко від того, бо він сам дитина і ще вчиться, але якщо відійти від форми і побачити зміст, то ми можемо відчути усю його глибину. Тексти Коретнюка схожі на мозаїку – мозаїку із власного життя, із життя оточуючих, із вашого життя. Ключові фрази ви могли чути 100 разів, але чи вдумувалися ви в значення цих фраз. Для себе, для оточуючих? То ж вдумайтесь. Так само і персонажі – вони не буденні, але розмиті, здебільшого показують звичайних людей, які роблять свою улюблену справу. Ці люди амбітні, але їхні амбіції завжди програють їхнім відчуттям. Всі вони егоїсти, всі вони генії, які не будуть признані і прийняті світом. Як світлячки, їм вготована прихована автором доля засвітитися і швидко стухнути. Такий от і сам Коретнюк, що підписує сам собі вирок і сам же сміється з нього. З кожним текстом це відчуття все більше і більше посилюється, міняються ролі, імена і міста, а на кордоні двох постсоціалістичних країн зустрічаються його персонажі, як бувше кохання і теперішня безнадія. Років через 5 його книжки стануть популярними і, можливо, культовими. Сподіватимемося на то.